Приземлене життя - біль для захмарних мрій,
Коли тіло біжить, люстерка душі помічають лиш синє небо.
Гомін короткозорих осіб чарує обсягом надій,
Коли симфонії брак, їси запах гіркого шоколаду - і все любо.
Друзі ховаються вдома: злива гримить по дахах,
Коли суха земля п'є, бредеш між хащами бузка.
Мавка у центрі кам'яних джунглів вбиває рідний страх,
Коли шукаєш ноти нових почуттів, слухаєш зойк града.
Твої крила із кришталю, занадто цінні й важкі,
Коли зламаєш акрофобію, чемчикуй до гірських холмів.
Вигадаєш свою філософію, станеш архангелом любові,
Коли зоря потішить зелень лісу, щасливо пригнеш у політ.
Сонце відкриє затишні обійми,
Коли долетиш до Замка Мрій, обереш щось дуже дивне.
Пізнати тебе - утонути у яскравості пітьми,
Коли смуток раптом пригорне, згадай народження бунтівне.
Понравилась история? Поделитесь впечатлением!
Так сообщество узнает, что действительно стоит прочесть.