Нічним містом мчали дві ламби-чорна і біла. Два вічні суперники. Вона вміла гонщиця, а він хлопець в азарті. Нічне місто манило їх, приносило якийсь дурман. Вогни великих багатоповерхівок висвітлювали порожні дороги, прокладаючи шлях машинам.
Вулиці, квартали, будівлі-все змішалося воєдино. Вона їхала швидко. Дуже швидко. Хотіла довести, що перша. Але він не відставав не на метр. Як тільки вона додавала газу, він робив те саме. І так завжди було.
Швидкість. Одне слово, а скільки воно означає: страх, свобода, легкість, смерть, минуле чи сьогодення. Вона любила швидкість. Любила почуття польоту. Любила віддавати своє життя долі та дивитися як стрілка спідометра показує все нові та нові рекорди. А він любив дивитися на вогонь у її очах. Такий самий сильний, як і в його серці. Любив її гнів, коли вона не могла від нього відірватися. Любив її злити.
І ось чорна блискавка почала гальмувати поступаючись білою. Хлопець востаннє глянув на дівчину і звернув на незвідану дорогу, де немає "їх". Дивлячись йому вслід по щоках дівчини, скотилися дві сльози, які вона швидким рухом стерла. Він залишив її. Залишив, навіть до ладу не попрощавшись.
Почався дощ, і тоді розбита зсередини дівчина почала свій шлях назад додому. Це був перший раз коли вона поїхала повільно. Вона сподівалася. Сподівалася, що він повернеться, але ні. Він пішов назавжди.
Понравилась история? Поделитесь впечатлением!
Так сообщество узнает, что действительно стоит прочесть.