Глава 1
Бильярд
"Лунка Антона"
Більярдна кімната зустріла їх важким повітрям, насиченим тютюновим димом і чимось ще — невловимим, майже містичним присмаком. Стіни, оббиті темно-зеленою тканиною, вбирали чужі голоси, як губка, залишаючи лише глухе відлуння ударів куль.
Антон, у темній сорочці, що ідеально підкреслювала його фігуру, спокійно розглядав стіл. Ілля, навпаки, був у світлому худі, що здавалося недоречно світлим у цій похмурій кімнаті. У руках він крутив кий — довгий, темний, немов старий кинджал, виточений для єдиного влучного удару.
— Лунка Антона, — хмикнув Ілля, ковзаючи пальцями по кию. — Навіть звучить як назва фільму для дорослих.
— Не впевнений, що вона тобі підходить, — спокійно відрізав Антон, підкочуючи рукави. — Але якщо хочеш спробувати — будь ласка.
Куля покотилася по зеленому сукну, стикаючись з іншими, і зникла в лунці. Глухий звук наповнив кімнату. Але щось було не так.
Ілля відчув, як кий став важчим у руці. Його пальці, що тільки-но впевнено тримали дерево, раптом ослабли. Невидима сила здавила йому зап’ястя, змушуючи випустити кий. Він впав на підлогу з сухим ударом.
Антон підняв голову. На протилежному боці більярдної кімнати, в напівтемряві, стояла Лера. Вона усміхалася.
— Хто програє — той іде за мною, — тихо промовила вона.
Кулі, немов за чиєюсь волею, почали самі рухатися по столу. Вони складалися у певний візерунок. Нечіткий, дивний, але знайомий.
Ілля відступив на крок, але відчув, як підлога під ним стала м’якою, ніби він стояв на розмитій межі між реальністю та іншим світом.
— Лунка Антона, — повторив він, але тепер у його голосі не було жартівливих ноток.
— Спробуєш ще раз? — Лера схилила голову, немов запрошуючи його зробити останній удар.
Ілля знову взяв кий. Його руки тремтіли. Він зосередився, вибрав кут удару, вдихнув. Останній удар.
Куля покотилася… І впала в порожнечу, що раптом з’явилася в столі.
Темрява поглинула її.
Ілля відчув, як щось хапає його за щиколотку і смикає вниз. Він ще встиг почути, як Антон тихо вилаявся.
А потім кімната спорожніла. Лише Лера залишилася стояти біля більярдного столу, усміхаючись.
Ще одна партія закінчена.
Антон закляк на місці. Він ще бачив, як Ілля зник у темряві, ніби його просто стерли з цієї реальності. Більярдний стіл залишався таким самим, лише з однією зміною: кулі тепер були розставлені інакше. Їхні позиції нагадували цифри.
Вісім.
Лера стояла нерухомо, її тінь здавалася занадто довгою для тьмяного освітлення кімнати.
— Дивно, — промовила вона спокійно, — зазвичай вони не падають так швидко.