Розділ 9: Попіл і сумніви

Ми повернулися до місця нападу, коли сонце вже піднялося вище, але ліс все ще залишався холодним і вологим. Від карети залишився лише обвуглений скелет. Сморід горілого дерева та заліза виїдав очі.

Ерік, стискаючи зуби, оглядав землю. Його погляд зупинився на гільзі від важкого арбалетного болта, що застряг у дереві. — Це не розбійники, — прошепотів він, витягуючи залізо. — Такі болти використовують лише елітні найманці або... королівська гвардія.

Я підійшла ближче, оглядаючи розтоптану багнюку. Поруч із колесом я помітила дивний предмет. Це була не золота запонка, а невелика срібна печатка з розколотим камінцем, яку зазвичай носять на ланцюжку. — Подивись, — я простягнула її Еріку. — Знаєш цей знак?

Ерік взяв печатку, і я побачила, як його обличчя на мить зблідло, а потім перетворилося на непроникну маску. — Це знак ордена «Нічної варти». Вони підпорядковуються особисто короні. Але мій батько хворий, він не міг віддати такий наказ. Або... хтось підробив його підпис.

Ми сиділи в тіні дерев, намагаючись скласти пазл, поки запах гару від карети все ще лоскотав ніздрі. Ерік крутив у пальцях знайдену печатку, і його погляд ставав дедалі темнішим.

— Хтось дуже сильно не хоче, щоб ми доїхали до вівтаря, — прошепотіла я, обіймаючи себе за плечі. — Але хто? Твій батько-король занадто слабкий для таких ігор.

Ерік кивнув, вдивляючись у лісову гущавину. — Кандидатів вистачає. По-перше, твій «батько», герцог де Монтегю. Він завжди був слизьким типом. Якщо він пронюхав, що ти — не Селеста, йому простіше прибрати нас обох, ніж чекати, поки скандал знищить його репутацію. Немає нареченої — немає проблеми.

— А твій дядько? — я згадала того холодного чоловіка з залисинами, який так прискіпливо оглядав мене на балу. — Лорд-протектор... Він дивився на тебе так, ніби вже приміряв твою корону. Для нього твоя смерть — найкоротший шлях до трону. Один вдалий напад у лісі, і він стає єдиним правителем.

Ерік важко зітхнув, підкидаючи срібну печатку на долоні. — Є ще дехто. Справжня Селеста. Вона зникла надто вчасно. Що, як вона не втекла з коханцем, а просто відійшла вбік, щоб дати найманцям розчистити їй шлях? Можливо, вона чекає, поки ми обоє зникнемо, щоб повернутися «дивом врятованою» і зайняти своє місце без зайвих свідків.

Я відчула, як холодок пробіг по спині. Ми були оточені ворогами, і найстрашніше було те, що кожен із них мав ідеальний мотив.